Літа на зиму повернули.                                         
    Час невблаганний, все менше залишається тих довгожителів,  які пройшли  страшні роки голоду, холоду, злиднів. Багато з яких, втратили здоров’я,  покалічились,  загинули, але є й такі, які стерпіли все та вижили. Ці люди є справжнім прикладом для нащадків. Одна із них це    жителька села  Куманівці Олена  Антонівна Карпінська, яка днями відсвяткувала почесний ювілей – своє 90 – річчя.

     З нагоди свята жінка отримала чимало привітань від рідних, близьких та знайомих.   Привітати з ювілеєм Олену Антонівну    прийшли і   сільський голова Андрій Титула, голова ветеранської організації с. Куманівці Василь Ядвіжин, працівники сільського Будинку  культури Тетяна та Володимир Кухар.  Старенька щиро дякує за привітання та важко вздихаючи  розповідає про своє нелегке життя. 

   Народилася та виросла вона у с. Куманівці.  Нелегким було дитинство, не менш простою виявилась і юність.  Бачила голод 1932 -1933, 1946 -1947рр. Ловили коблів  та в’юни у річці, збирали на полі мерзлу  картоплю, рвали лободу та  варили  супи.

   Пережила страшні роки 1941 -1945 років. Важко працювала, як на полі  так і у господі.
   Зустрівши своє кохання   виходить  заміж. Та недовго тривали щасливі роки із коханим, проживши у шлюбі одинадцять років помирає чоловік,  залишається Олена  з двома маленькими доньками дев’яти та п’яти рочків. Вся чоловіча робота  лягає на плечі тендітної жінки, яка намагалася  зробити все, аби її доньки нічим не були обмежені.

    Одного разу приходить до мене донька, та й каже: «Мамо, сусідці Ліді  купили новеньку кофтинку» -  а мені в грудях стисло, - змахуючи непрохану сльозу згадує  жінка, -  у вас теж буде все,  тільки допомагайте мені!

      Раненько вставала ішла на роботу у школу,  палила одинадцять грубок, а ще  потрібно  було нарубати  та наносити дров, вугілля, та  наносити води, а до криниці потрібно було іти  пів кілометра,  потім бігти на машину  їхати на буряки. Тому, будучи в юному  віці  у школі часто допомагали дочки:  і помити  підлоги, і наносити дров.

Хоч як не важко було жінці, але вона змогла поставити на ноги та  виховати гарних доньок Ніну та Галину, які мають уже своїх дітей та онуків.

    Зараз старенька бабуся  не відпочиває, влітку допомагає дочці Ніні поратись на огороді та по господарству, а взимку допомагає онукам, бавить  трьохрічного правнучка.

     Можливо, за багато стражденне життя, яке випало на долю жінки, та  важку працю Господь посилає  старенькій  здоров’я  та многії літа.